Отримавши здатність польоту, різні групи комах розпорядилися цим даром по-різному. Деякі відкинули його зовсім, повернувшись до безкрилого існування, інші піднімаються в повітря тільки за крайньої необхідності або в особливих випадках життя, треті літають багато і регулярно. Але ніхто, як би добре він не літав, не відмовився повністю від пересування по землі. Ніхто - окрім бабок.
Звісно, вони теж не можуть прожити все життя в польоті. Час від часу бабки опускаються на тверду опору, але майже ніколи не ходять по ній. Та й сідати вони зазвичай воліють не на землю, а на різного роду піднесення (високі рослини, каміння, паркани). Бабка може просидіти на такому «аеродромі» від пари секунд до кількох годин, якщо вона влаштувалася там на нічліг, весь цей час залишаючись практично нерухомою. Її сильні і чіпкі лапки потрібні не для пересування, а для надійного зчеплення з опорою. Але головне їх призначення - ловити здобич - літаючих комах. Наздогнавши жертву, бабка хапає її лапами і підносить до рота, а там уже в справу вступають потужні щелепи. Незважаючи на свій страхітливий вигляд, вони служать тільки для харчування. Схоплені хижаком або людиною, навіть великі за розміром бабки не намагаються вкусити ворога.
Навіть той, хто ніколи спеціально не цікавився бабками, напевно помічав, що у них є два типи статури, які сильно розрізняються між собою. Дрібні бабки - тоненькі, легкі; при посадці вони складають крила у вертикальній площині до тіла. Їх пурхаючий політ позбавлений стрімкості і нагадує політ метеликів. У великих бабок тіло набагато масивніше, крила в сидячому положенні залишаються розведеними в сторони.
Але найголовніша відмінність відображена в наукових назвах цих груп - рівнокрилі і різнокрилі. Дійсно, у дрібних бабок всі чотири крила майже однакові за формою, в той час як у великих задні крила помітно розширені біля основи. Як у великих, так і у дрібних бабок передні і задні крила «рівноправні»: під час польоту вони працюють несинхронно (хоча і скоординовано). Прийнято вважати, що це архаїчна, характерна для древніх комах техніка рухів, здатна забезпечити лише повільний і не дуже маневрений політ. Дійсно, всі інші добре і багато літаючі комахи або навчилися зчіплювати крила з кожної сторони в єдину несучу площину (оси, бджоли, багато метеликів), або зовсім відмовилися від однієї з пар крил (мухи, комарі), або позбавили її рухливості в польоті (жуки). Однак великі (різнокрилі) бабки залишилися вірні древньому «алюру», та ще й примудрилися стати кращими літунами серед комах. Деякі з них розвивають швидкість до 50 км/год, а то й більше. Не всяка птиця за ними вженеться, а серед комах змагатися з великими бабками не може майже ніхто. На заздрість авіаконструкторам швидкісні можливості поєднуються із завидною маневреністю: великі бабки не гірше за дрібних можуть зависати на місці або розвертатися під неймовірними кутами, не знижуючи швидкості. До того ж вони можуть годинами знаходитись у повітрі без посадки. Також цікава сама конструкція крила - на кожному крилі у бабок є непрозора плямочка - стигма - ділянка потовщеного хітину, яка служить для запобігання згубній вібрації крила.
Повітряний мисливець, головним козирем якого служить швидкість, може впевнено покладатися тільки на зір. Не дивно, що характерна риса будь-якої бабки - величезні очі на витягнутій в ширину голові. Але навіть при цьому очі становлять більшу частину голови, а у деяких великих бабок зливаються воєдино. Вони складаються з майже 30 000 елементів-фасеток, забезпечуючи практично круговий огляд. Однак при цьому у всіх бабок обов'язково є ще й три простих очка - між «головними» очима або, якщо ті злилися, спереду від них. Тут же знаходяться короткі малопомітні вусики, в яких розміщені органи слуху і спеціальні рецептори, що визначають швидкість зустрічного потоку повітря.
Живуть бабки скрізь, де виконуються дві обов’язкові умови: хоча б три-чотири місяці на рік мають бути досить теплими і при цьому в наявності мають бути постійні, непересихаючі водойми. Хоча дорослі комахи можуть досить довго обходитися без води: в Середній Азії описані випадки, коли бабки оселялися в місцях, відокремлених від колишніх сотнею кілометрів пустелі. Однак приваблювала їх туди саме вода: буріння артезіанських свердловин і зрошення підземною водою полів і пасовищ створювали водойми, в яких бабки могли розмножуватися.
Розмноження бабок теж унікальне. Все відбувається прямо в повітрі, де пара, зчепившись у двох місцях, утворює фігуру, схожу на недбало намальоване серце, так зване шлюбне кільце. У цей момент комахи особливо уразливі для птахів і інших хижаків, тому кільце існує недовго - рівно стільки, скільки потрібно, щоб відбулось запліднення. Після цього самка відпускає самця, але він продовжує її тримати: дама без кавалера негайно приверне увагу інших залицяльників, які можуть схилити її до зради і вже точно завадять їй відкласти яйця. У багатьох видів самці не відчіплюються від подруг до закінчення кладки.
Способи відкладання яєць у різних видів бабок досить різноманітні. Деякі метають дорогоцінні капсули просто в воду, торкаючись її поверхні кінчиком черевця або прямо з бриючого польоту. Інші поміщають їх на плаваючі листки водних рослин або на вологу землю у кромки води. Деякі роблять яйцекладом надрізи в стеблах рослин, які стирчать з води, або навіть в корі гілок дерев, які нависають над водою. У деяких дрібних бабок самка спускається по стеблу глибоко під воду, тягнучи за собою самця (рідкісна ситуація, коли бабка користується ногами для пересування). Така турботлива матуся цілком реально ризикує втопити і себе, і чоловіка.
При будь-якому способі кладки личинки або виходять з яєць вже у воді, або опиняються в ній відразу після вилуплення. Як і дорослі бабки, личинки - активні хижаки, які нападають на всіх тварин, з якими вони на даній стадії розвитку можуть впоратися - від інфузорій до пуголовків і мальків риб. Всі вони озброєні потужними щелепами, причому у личинок великих видів нижні щелепи входять до складу так званої маски: нижня губа, на кінці якої вони розташовані, сильно витягнута і здатна складатися вдвічі, як складний ніж. Наблизившись до здобичі, личинка викидає вперед губу, хватає жертву щелепами і підтягує до рота, де в справу вступають верхні щелепи.
Однак якщо дорослі комахи полюють тільки в повітрі, то личинки нишпорять, ходячи по дну, відриваючись від нього, тільки коли відчувають себе в небезпеці. У цьому випадку вони пускають в хід справжнісінький реактивний двигун, з силою виштовхуючи воду з розширеної прямої кишки. Потрібний об’єм води там практично завжди є, оскільки той же механізм служить личинкам для дихання: у розширенні прямої кишки розташовані так звані ректальні зябра, через які і проходить газообмін (зайве говорити, що подібний спосіб дихання невідомий не тільки у всіх інших комах, а й у будь-яких інших тварин). У личинок дрібних бабок крім ректальних є ще і зовнішні зябра - три витончених листочка на кінці черевця. Вони також служать органом пересування, діючи на зразок риб'ячого хвоста. А при нагоді їх можна залишити на пам'ять хижакові, відволікаючи його увагу від самої личинки.
У найдрібніших бабок личинка проводить у воді майже рік, у більших - від двох до чотирьох років, линяючи за цей час 10-25 разів. Зазвичай таке довге водне «дитинство» характерно для тих комах, які в дорослому стані або не харчуються взагалі, або годуються якимось малопоживним соком, придатним лише для підтримки сил, але не для формування яєць. Здавалося б, дорослі бабки з їх суто м'ясною дієтою могли б не покладатися на запаси, зроблені личинкою. Але, ледве покинувши личинкову шкірку, вони тут же приступають до розмноження. Їм треба поспішати: у переважної більшості видів доросла форма живе тільки одне літо.
